?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Украинские писатели - на радиостанции "Свобода" - Елена Мариничева
emarinicheva
emarinicheva
Украинские писатели - на радиостанции "Свобода"
Во время работы Московской международной книжной ярмарки украинских писателей Марию Матиос и Андрея Куркова, меня и издателя Александра Иванова пригласили в  московский клуб "Arte FaG" на запись передачи "Свобода в клубе".  Разговор за чашкой кофе шел на следующие темы: Украинская литература. Украинские писатели в Москве. Украина - почетный гость Московской международной книжной ярмарки. Чем отличаются украинская и русская литературы? Как политика и литература влияют друг на друга? Может ли власть ангажировать украинского писателя? 
Эта передача уже трижды прошла в эфире "Свободы" (дважды в воскресенье и один раз в понедельник).
Теперь ее можно прослушать в записи здесь (за ссылки спасибо моему отличному другу О.П.):

«Свобода в клубах» -
http://www.svobodanews.ru/radio/ogi.html

«Свобода в клубах»: Украинские писатели в Москве» (текст и аудио) -
http://www.svobodanews.ru/Transcript/2008/09/07/20080907120036587.html

Слушать с помощью Windows Media -
ftp://realaudio.rferl.org/wma/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.wma

Cлушать  с помощью Real Audio -
ftp://realaudio.rferl.org/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.rm

Слушать в mp3 -
ftp://realaudio.rferl.org/mp3/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.mp3

-- реклама -----------------------------------------------------------
http://FREEhost.com.ua - доступный хостинг, домен в подарок

Tags: ,

48 comments or Leave a comment
Comments
helena_23 From: helena_23 Date: September 8th, 2008 07:57 pm (UTC) (Link)
А как искать? (ссылка довольно пространная)
From: (Anonymous) Date: September 8th, 2008 08:18 pm (UTC) (Link)
http://www.svobodanews.ru/radio/ogi.html

Там есть звук - слушать и можно скачать.
helena_23 From: helena_23 Date: September 8th, 2008 08:19 pm (UTC) (Link)
теперь есть. Спасибо.
From: (Anonymous) Date: September 8th, 2008 08:22 pm (UTC) (Link)
Новая украинская литература.

После 30-40-х гг. в украинской литературе мало что было живого, настоящего. Была неплохая поэзия, временами очень хорошая (с десяток авторов). А вот с прозой – совсем плохо, всего несколько имен. Больше ничего.
Все началось меняться со второй половины 80-х гг. И первая скрипка здесь была за БУ-БА-БУ (Андрухович, Ирванец, Неборак). Но не только они.
Новая украинская проза началась с романа Андруховича «Рекреации». Впервые он был напечатан в январском номере журнала «Сучаснить» за 1992 год. «Сучаснисть» - это самый известный политико-культурологический журнал украинской диаспоры. И вот сразу после провозглашения независимости, в первом же номере – роман, вызвавший бурю возмущения. При чем возмущались не только представители старшего поколения советской Спилки Письменныкив, но пришло в редакцию Сучасности множество писем от возмущенных диаспорян. В диапоре, как ни странно, были те же консервативные настроения о роли поэта.
Рекреации – это не просто «новый украинский роман», но и удар по мифу о роли писателя в обществе. Для Украины это особенно актуально, наверное, ещё посильнее, чем для России.
Роман «Рекреации» очень хорошо принял Шевелёв (Шерех). Шевелев – очень известный литературный критик, который начинал ещё в 30-х гг. (Харьков). Во время войны эмигрировал.

Роман Оксаны Забужко «Польови дослидження» - да, один из первых романов.

Ловушка в том, что после, как в любом другом деле, появилось множество подражателей, пишущих под Андруховича. Также появилось множество девочек , пишущих «как Забужко». Также появилась массу подражателей Джойса после «Улисса» или последователей-подражателей Кафки. Правда, имен этих подражателей никто уже не помнит.

Также там речь шла о «европейском романе» и англо-саксонской традиции 20 ст. Правильно подмечено. Ведь Андрухович, Издрык, Прохасько, Дереш – это Не-реалистичная литература. И в этом тоже своя трудность.

Не смешивал бы Карпу и Дереша. Или Карпу и Малярчук. Дереш и Малярчук выше, лучше. А вот Карпа, Поваляева – это просто более слабая литература. И дело здесь не в эпатаже. Просто в Карпы, Поваляевой и др. кроме рефлексий и эпатажа почти ничего нет. Но это моя точка зрения.
Среди молодых особенно выделил бы Таню Малярчук.

Есть Тарас Прохасько – действительно, феномен. Правда, не представляю, как его запустить на российский рынок. Очень специфичное и для узкого круга читателей. В лучшем случае.

Ещё Иванов завел речь об отношениях деревня-город, о попадании в другой мир…
Есть роман «Місто» Валерьяна Пидмогыльного. Он, по моему, об этом очень хорошо написал.
emarinicheva From: emarinicheva Date: September 9th, 2008 05:47 am (UTC) (Link)
Спасибо за такой пространный коммент. Ине-то еще учиться и учиться...:)
Кстати, сейчас готовится к изданию на русском книга, где под одной обложкой будут собраны ("Полевые исследования" Оксаны и "Рекреации" Андруховича - переводчик второго - Ильина-Король).
strongowski From: strongowski Date: September 9th, 2008 06:37 am (UTC) (Link)
а нащо такий суп з котом?
Так само можна видавати, скажімо, Бикова з Фанайловою.
emarinicheva From: emarinicheva Date: September 9th, 2008 06:51 am (UTC) (Link)
Извините, Илья, но это не моя идея. Я, тем не менее, ее поддержала и помогаю осуществиться( лучше так, чем никак, по-моему). Уповаю на то, что читатель разберется: где суп, а где кот :) Книга будет типа "THe best of ukranian literature"(подобное - и с авторами из других стран). Эти два имени, согласитесь, все же очень весомы, да и сами авторы не возражали против соседства друг с другом.
tin_tina From: tin_tina Date: September 9th, 2008 08:24 am (UTC) (Link)
Прошу пробачення, що втручаюся. Насправді була прекрасна проза, тільки, на жаль, ми мало про неї знаємо.
В.Домонтович (Петров) - "інтелектуальні романи" - "Доктор Серафікус", "Дівчинка з ведмедиком". "Без грунту".
Західноукраїнська і емігрантська - історична проза Лепкого, Наталени Королевої, Катрі Гриневичівни, Юрія Липи, О.Назарука,Ю.Опільського. Самчукова "Волинь".
Післявоєнна Ірина Вільде. Її твори зберегли свою популярність і в наш час: недавно випущених "Повнолітніх дітей" розкупили буквально за кілька тижнів, думаю, що саме цю її книжку варто було би перекласти в першу чергу.
Роки 60-70 - знову історична проза. Що б там не говорили і писали про П.Загребельного, але щодо історичних романів, то тут мало хто може з ним зрівнятися. "Роксолана", "Диво", "Євпраксія" - все це почасти вже й перекладалося російською, але не думаю, щоб новий читач не знайшовся.
Зовсім інший, "але теж добре" - Валерій Шевчук. Я, правда, більше люблю його гострохарактерні речі, як житомирська "Стежка поміж трав", але й "Три листки за вікном" теж добре написані. Емігрантські цього ж періоду - Оксана Керч (я би починала з "Альбатросів", герої - галицька мистецька богема 30-х років. Докія Гуменна - "Хрещатий яр", "Діти Чумацького шляху". Ольга Мак, яку й українською щойно почали друкувати.
Може, когось і забула, вибачте :-) (Забула всю львівську школу - Р.Іваничука, Ніну Бічую, Р.Федоріва, от хоч би "Отчий світильник")
emarinicheva From: emarinicheva Date: September 9th, 2008 08:45 am (UTC) (Link)
Спасибо огромное! Для того я и делаю свои посты, чтоб "втручались"- вмешивались. Так, общими усилиями, и объясним что-нибудь, познакомим с тем, что для многих в Москве (в какой-то степени и для меня порой) - сплошное белое пятно...
From: (Anonymous) Date: September 9th, 2008 07:29 pm (UTC) (Link)

про жахливу усср.

Шановна tin_tina,
вів мову насамперед про післявоєнну УССрівську прозу. Ясно, що були і Хвильовий, і Підмогильний, і багато інших..

Все-таки Самчук, Липа, Лепкий та інші – це західно-українська та емігрантська... Правильно, було діло.

А от післявоєнна проза УССР – це відзеркалення самої УССР – страшної, потворної...
Інкаше й не могло бути. Страшна задуха. Навіть цілий ряд радянських драматургів, вистави яких ставились у Москві, Ленінграді та інших містах, у Києві були практично заборонені.
При чому не лише політичні більш жорсткі рамки, обмеження були для митців, але й художньо-естетичні. З політичних – не лише любов до лінії партії та нелюбов до противників цієї лінії; це зрозуміло. Але й не менш важливо – аби укр. культура і мистецтво було загнано у певне етнографічно-історичне гетто; аби українське асоціювалось переважно з минувшиною, або з чимось колгоспним.

Можна віднести до післявоєнної хорошу прозу О. Довженка та Івана Багряного. Але, якщо почесному, то і Довженко, якому заборонили знімати кіно, і Багряний, який вимушений був під час вфйни емігрувати на Захід – це Україна 20-30-х рр.
«Сад Гетсиманський», «Тигролови» Багряного – це вже українська класика. До речі, видавалась на Заході, раніше «Івана Денисовича» Солженіцина, якщо не помиляюсь, тим більше, «Архіпелаг ГУЛАГа»... Було... Але повторюсь: все це були залишки того розстріляного відродження. Недобитки, одним словом.
А ось прозаїків першої величини – зовсім небагато. Гончар, Шевчук, Загребельний... Вільде, Іванчук, Міщенко, Гуцол, деякі інші – все-таки другого плану. Хоча й Загребельний – ще як подивитись, чи першої?

З поезією набагато вище, набагато більше поетів. Був Бажан, Вінграновський, Стус та багато інших.
Дуже талановитий Драч, особливо ранній.
У Павличка повно сміття графоманського, але є десятки дуже сильних віршів.
Та чимало інших непоганих поетів.
---

Андрухович, бу-ба-бісти та іже зробили удар не лише по старій, консервативній, радянській літературній традиції, але й по ще древнішій, т.з. народницькій традиції (літератури як просвітництва та путівника для мас та суспільства). І тут є і позитивний момент, і негативний. Негативний у тому, що існує велика небезпека відходу від дійсності та реалізму. У радіобесіді на Радіо-Свобода Іванов трохи заторкує цю тему.

Отаке...
tin_tina From: tin_tina Date: September 10th, 2008 06:08 am (UTC) (Link)

Re: про жахливу усср.

А, зрозуміло. Мені просто здається несправедливим, коли цілий ряд прецікавих імен викидається з літератури на тій підставі, що вони "емігранські". От і Барку ми забули.
І ще мені тяжко згодитися з тим, що І.Вільде - другого плану. Хоча це, звичайно, суб"єктивно, і дуже жаль, що вона свою епопею мусила калічити, але її новелістика... Ой, зараз зіб"юся на міркування дилетанта, а воно, правда, не до речі.
frantyszek From: frantyszek Date: September 10th, 2008 02:27 am (UTC) (Link)
А чи можу я теж втрутитись? Просто викласти мої погляди та уподобання, суто суб'єктивні, без жодної претензії бути арбітром доброго смаку? Якщо це нахабство з мого боку - будь ласка, вибачте.
Історична проза Лепкого відверто слабка (суджу за трилогією про Мазепу). Характери не опуклі, пласкі. Трилогія жахливо заідеологізована. Звичайно, ідеологія там "правильна", але, чи має це стосунок до літератури. Порівняйте, хоча б, з "Чорною радою" Куліша. Коли вона була написана?! І це ж перша спроба пригодницько-історичної прози в українській літературі! Проте, не зважаючи на надто своєрідну мову (забагато якщо не русизмів, то, принаймні, церковнослов'янізмів) читається й зараз так, ніби її щойно "випекли". Лепкий же застряг на шляху між народництвом та модернізмом, так і не ставши справжнім модерністом (якими були, наприклад, Коцюбинський та Кобилянська). Липа ("Козаки в Московії") - цікаво з погляду експерементів з мовою (величезний пласт архаїзмів аж до використання староукраїнської лексики). Але, наратив - ніякий, характери - знов, не виписані та пласкі, як аплікація з кольорового паперу. Постаті московитів - відверто карикатурні, як і сама Москва та Московія. Для історика (а він якоюсь мірою був ним) - твір "на трійку". Одним словом - агітка, до того ж, не найвищого гатунку.
Самчук письменник талановитий, хоч, як на мене, дещо надто традиціоналістичний, до того ж - так само трапляються "зіскоки" в ідеологію. У "Волині" найцікавіша перша частина - світ очима дитини. Зачаровує. "Сад Гетсиманський" Багряного вартий уваги як документ (хоч це, все ж таки література, най і на біографічному матеріялі побудована). Тим більш вражаючий документ, що з'явився раніше, наприклад, Солженіцина. Проте й там - одні героїзовані, ще одні - демонізовані. Це справді хороша виховальна література для підлітків. Мужній характер головного персонажу, правдиво викладені історичні реалії. Так само й "Тигролови" (тут ще й непоганий зразок пригодницького жанру, трішки в дусі Арсеньєва). Але, є не те що підліткові - дитячі письменники (Керрол, Мілн), у творах яких доросла людина відкриває щоразу для себе щось нове, як археолог: за шаром шар (глибока філософія, інтелектуальна гра тощо). А є письменники, твори яких призначені саме для підлітків: людина дорослішає й це вже не так цікаво. А книжка, якщо людина не має власні діти, потроху вкривається порохом на полиці. Як документ - набагато потужніший "Щоденник" Довженка (не знаю - чи це література, чи щоденники, взагалі, можна вважати літературою) але, як документ - пробирає до кісток: через певну людину, яка, до речі, й сама була частинкою цієї "системи", але частинкою, що має сумління і здатна до аналізу та осмислення, через її вагання, сумніви - бачиш ціле покоління. Й жодних тобі героїзацій. Так само не має героїзацій чи демонізацій і в "Слово за тобою, Сталіне" Винниченка. Щоправда, це - "роман ідей", проте "ідей", зауважте, не ідеології. І написано, так само, "до Солженіцина". Взагалі, дивно, що Ви не згадали про Винниченка. Як на мене, один з найяскравіших та потужніших українських письменників ХХ століття. До того ж - автор першого українського фантастичного роману, "Сонячна машина", що не поступається, наприклад, ані Бєляєву, ані Олексію Толстому, та ще й з "подвійним дном": ніби утопія, а в той же час - антиутопія. Петров-Домонтович (хоч, як людина він і викликає надто суперечливі, контроверсійні почуття, а втім, до літератури це не має стосунку) - письменник світового рівня. Його "Доктора Серафікуса" можна спокійно перекладати на будь-яку зі "значущих" мов, бо це справжній шедевр. Хоч мені особисто більш до вподоби його ж "Без грунту" (мабуть тому, що там не тільки "від голови", як у "Серафікусі", в останньому, до речі, навіть назва - промовиста). Ще б хотілося згадати прозу Богдана-Ігоря Антонича, про яку мало хто знає (відомий, насамперед, як поет). В його прозі був величезний потенціял, він міг би стати прозаїком не гіршим, ніж був поетом, але, на жаль, життя йому обірвалось так рано. Талановитим і по-справжньому європейським прозаїком є письменниця-емігрантка, учасниця "Нью-Йоркської групи" Віра Вовк. Не лише видатним науковцем, але й чудовим есеїстом був Юрій Шерех-Шевельов. Його есей "Берлін. Над озером" і досі може слугувати за зразковий.
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
(no subject) - (Anonymous) - Expand
bolshenenado From: bolshenenado Date: September 8th, 2008 08:47 pm (UTC) (Link)
спасибо, было интересно )
emarinicheva From: emarinicheva Date: September 9th, 2008 05:49 am (UTC) (Link)
Как всегда рада Вашему появлению :))
From: (Anonymous) Date: September 9th, 2008 05:52 am (UTC) (Link)
«Свобода в клубах» -
http://www.svobodanews.ru/radio/ogi.html

«Свобода в клубах»: Украинские писатели в Москве» (текст и аудио) -
http://www.svobodanews.ru/Transcript/2008/09/07/20080907120036587.html

Слушать с помощью Windows Media -
ftp://realaudio.rferl.org/wma/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.wma

Cлушать с помощью Real Audio -
ftp://realaudio.rferl.org/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.rm

Слушать в mp3 -
ftp://realaudio.rferl.org/mp3/ch4/2008/09/07/20080907-070000-RU-program.mp3
48 comments or Leave a comment