?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Елена Маринчева. Ласточка. (из старых тетрадей) - Елена Мариничева
emarinicheva
emarinicheva
Елена Маринчева. Ласточка. (из старых тетрадей)
 
ТАК  СЛОЖИЛИСЬ  СУДЬБА  И ОБСТОЯТЕЛЬСТВА, что одной ласточке довелось жить в воде. Может быть, она не умела летать, а может к такому образу жизни ее обязывало чувство долга: живут же в воде рыбы- почему они ДОЛЖНЫ, а она - нет?
Правда, в воде ласточка старалась держаться поближе к поверхности: ляжет на спинку, закинет ногу на ногу, руки под голову и наслаждается солнцем и ярким небом. "Чайка  летит за кормою, море синеет вдали, песню моряк за собою вез от земли до земли..." - пела ласточка. Рядом бултыхались дельфины, киты и бегемоты - их тучные тела суетливо и хлопотливо рыскали вокруг.Вот такая  была жизнь.
Иногда ласточка погружалась под воду. Там было тихо, спокойно и очень одиноко. И там не было времени. Случалось, что под водой ласточке слышался чей-то шепот, чье-то тихое, дружелюбное дыхание. "Нет-нет, это не для меня" - брезгливо думала ласточка и скорей-скорей наверх: ногу на ногу, руки под голову: " Тот кто рожден был у мо-оря.." Но крылья в воде все больше намокали, тянули вниз. Делать нечего, - ласточка с тоской и надеждой начала погружаться. Солнечный свет здесь был голубой, изумрудный розовый. Потом стало темно. Но вот кто-то поплыл рядом, навстречу, наперерез - то ли крылатый, то ли с плавниками. Оказывается, кто-то парил здесь в бесшумном полете. Внимательные глаза, добрые касания, сумрак воды. "Ах, вот оно что", - печально подумала ласточка. "Ну и что? - прошептали ей в ответ - Видишь? здесь тоже можно жить. А ты как думала? И это не беда."
"Не беда...не беда... не беда...", - волнами расходилось эхо. "Конечно, да, конечно, да..." - соглашалась ласточка. "И как же я, дура, раньше этого не понимала?" - подумала она и в то же мгновение коснулась упругого песчаного дна, - и тут же, резко оттолкнувшись от него, собрав всю свою силу, она стремительно двинулась вверх - мимо водорослей и подводных камней, мимо скал, прибрежных деревьев, гор - все выше, выше, выше, - оказывается, она полетела. Правда, это уже была другая ласточка и другая жизнь. И только один из рыскавших в воде бегемотов перевернулся на спину и долго глядел на нее, потом улыбнулся, руки под голову и басом запел про синее море и чайку.

Tags:

31 comments or Leave a comment
Comments
alicebrown From: alicebrown Date: April 27th, 2008 01:11 pm (UTC) (Link)
Какой хороший рассказ. И как раз на Пасху, очень даже хорошо...
emarinicheva From: emarinicheva Date: April 27th, 2008 01:21 pm (UTC) (Link)
Рада, что Вам понравилось.Полу-сказочка такая давняя. Наивно и сентиментально, и уж совсем неактуально. "Ну да ладно - все равно..." :)
From: (Anonymous) Date: April 27th, 2008 02:40 pm (UTC) (Link)
Мило, трогательно, нежно. Но вот мне так никогда не взлететь.
emarinicheva From: emarinicheva Date: April 27th, 2008 02:44 pm (UTC) (Link)
А Вы кто? Из тех, кто "рыскает"? Но - видите, даже они иногда, если и не летят, то поют...
From: (Anonymous) Date: April 27th, 2008 02:48 pm (UTC) (Link)
Да, я рыскаю. Но практически не пою.
Анонимус, он же Кот-Бегемот.
galka__ From: galka__ Date: April 27th, 2008 03:33 pm (UTC) (Link)
понравилось
emarinicheva From: emarinicheva Date: April 27th, 2008 03:43 pm (UTC) (Link)
Спасибо. Москва со всеми своими "рыскающими", "летающими" и прочими млекопитающими ждет Вас! даже черемуха силится распуститься! Телефоны мои при Вас? Когда примерно ждать звонка(это в принципе все равно, так как есть и мобильный, который всегда при мне... но все же)?
galka__ From: galka__ Date: April 27th, 2008 06:17 pm (UTC) (Link)
мы приедем утром 1-го, в полпятого подтянется барышня из Кишинева, вечером обсудим планы, думаю, тогда же и позвоню
frantyszek From: frantyszek Date: April 27th, 2008 06:49 pm (UTC) (Link)
Каждый свое, видимо, читает. Я, почему-то, про неконфортность конформизма... :( А когда ласточка стала погружаться, даже жутковато стало.
frantyszek From: frantyszek Date: April 27th, 2008 06:51 pm (UTC) (Link)
"некомфортность", простите...
emarinicheva From: emarinicheva Date: April 27th, 2008 06:58 pm (UTC) (Link)
Хор-рошо!! ( про то, что "каждый свое читает" - значит есть в этом крошечном кусочке кое-что). Конформизм, конечно, не очень комфортен. А кто обещал, что будет легко? :) Не знаю как у Вашего лирического героя, а у моей ласточки - столько суетных забот и хлопот, и так немного ума, что неплохо ведь - "ногу на ногу, руки под голову..." :) Погружаться может и жутковато, но там как раз - самое интересное.
ermsworth From: ermsworth Date: April 27th, 2008 07:46 pm (UTC) (Link)
Спасибо за чудный пасхальный подарок... Вне дома, вне компьютера, поэтому совсем коротко -- РАДОСТИ ВАМ!
emarinicheva From: emarinicheva Date: April 27th, 2008 07:50 pm (UTC) (Link)
И Вам, дорогая!
oles_barlig From: oles_barlig Date: April 29th, 2008 07:16 am (UTC) (Link)
це текст в якому я намагався висловити своє скептичне ставлення до персонажа, який Вам до душі (щоб Вам була зрозуміла моя позиція):ЛІТЕРАТУРНІ ХИМЕРИ СЬОГОДЕННЯ

У нас в країні з літературною критикою якось кумедно виходить: якщо ти сам є автором якихось творів й при цьому критикуєш чиючь творчість то тебе одразу ж звинуватять в заздрості. Навчений гірким досвідом я, щоб не опинитися в рядах злісних заздрісників, намагаюся агрументувати свою позицію. Пропоную подивитися на цю проблему детальніше.

Літературні релікти сучасності
Зрозуміло, що сучасному українцю цікаво дізнатися про те, що українською мовою може існувати не тільки твори написані Тарасом Шевченком й Лесею Українкою, але й, скажімо, Сергія Жадана, Любка Дереша чи Ірени Карпи, які можуть писати по сучасному, так би мовити «на злобу дня». Але я, якщо чесно, ставлю під деякий сумнів цю сучасність... Погодьтеся, якось запізніло писати в 2000-х роках про те, що Вєнічка Єрофєєв написав у своїх «Москва-Пєтушкі» ще в 80-х. А якщо копнути глибше, то повилазять старі добрі «бітнікі» англійської та американської літератури – Бьорджес, Кєруак, Берроуз... В контексті цього чухаєш потилицю і думаєш: «Боже, про що ж тоді зараз пишуть у Англії, якщо ми за це узялися тільки зараз?».
Нещодавно до мене на програму приходив куратор виставок сучасного мистецтва Олег Красносельський. Питаю у нього, чи не є більшість з того, що роблять сучасні українські митці вже історичним явищем для Європи. Й історичним не тому, що увійде до історії, а тому, що вже давно нею стало, в той час як у нас це тільки освоюється. Він відповів – так, але що поробиш, якщо в нас цього не було, то тепер треба надолужувати. При чому надолужувати не за рахунок того, щоб просто детально ознайомитися з цим на прикладі європейських робіт і відштовхнувшись від них еволюціонувати дал. Треба ще років двадцять робити, умовно кажучи, копії з того, що вже зроблено.
Те ж саме стосується й нашої літератури. Добре, хоч, нікому не приходить у голову реанімувати у чистому вигляді деякі течії модернізму, яких, нажаль, не було опрацьовано в Україні.
oles_barlig From: oles_barlig Date: April 29th, 2008 07:17 am (UTC) (Link)
В пошуках справжньої літератури
І що найбільше дратує в цій ситуації, так це те, що подібна література подається нам під соусом чогось концептуального, на що воно аж ніяк не тягне. Та й до того ж, деяка «попса» виглядає набагато аппетитнішою і ситнішою, ніж твори Жадана. Наприклад, важко не визнати, що твори Бориса Акуніна, які доречі виходять не рідше за книжки Дар’ї Донцової, виглядають як справжня письменницька робота, де ледь не за кожною фразою є кілька сторінок енциклопедичних знань. Й при цьому виглядає усе це не надто «вумно» й розраховане на масового читача.
Судічи ж з творчості Сергія Жадана, його романи будуються за принципом: «А у мене тут в житті одна історія була цікава, зараз я вам чепурненько її розповім». Розумію, що в деяких людей покоління 80-х чи 90-х є ностальгія ца романтикою квартирників і першими записами «протестної» музики. Але якби кожен пост-хіппі раптом захотів написати про те, як йому жилося на світі чи живеться досі, то таких жаданів з’явилася б не одна сотня.
Зрештою деяким авторам слід усвідомити, що не обов’язково на основі кількох своїх «пригод» писати щось сторінок на 200 й називати це гучним словом «роман», коли воно в кращому випадку тягне на повість. Для цього людство давно вже вигадало іншу форму – «оповідання». Але ж умови сучасного книжкового ринку говорять про те, що мала проза продається пагано. От і виходить гібрид «Війни та миру» з мемуарами «Як ми з хлопцями на хаті пиво пили».

Деякі сумні реалії
Про певну незрілість громадськості у ставленні до нашої сучасної літератури свідчить і те, що деякі люди згодні купувати книжки Дереша, Жадана чи Ірени Карпи лише через те, що вони пишуть українською мовою. Головне, що це українське. Це наше. І все тут!
Й разом з тим згадуються звернення до мене представників деяких українських видавництв. Мовляв, ви Олесю, пиляєте гілку на якій самі сидите. Й пояснювали свою фразу так: сучасна українська література й так не у великому фаворі. Нехай люди читають те, що є, й не критикуйте цього, а потім може і з’явиться щось якісніше. Мені якщо чесно, неприємний цей компроміс. Якщо його спростити, то виходить: їште помиї, а смажені курчатка будуть згодом?
Наша література зараз знаходиться в розвитковому стані. Й не тільки від письменників, але й від самих читачів залежить те якою вона стане. Зізнаюсь – мені не хотілося б мати у майбутньому класиків за яких мені б було соромно.

Олесь Барліг
31 comments or Leave a comment